СВІДЧЕННЯ АНАТОЛІЯ
Я перебуваю і досі під враженням від поїздки з Патріархом Мойсеєм по святим місцям. До цього часу намагаюся осмислити все, що бачив, чим був здивований, що не міг відразу збагнути і зрозуміти. Тому дуже хочеться поділитися враженнями від побаченого і почутого.
Розпочну з Бориспільського аеропорта. Коли ми проходили митний контроль, мене почали прискіпливо оглядати, розпитувати, пильно перевіряли мої речі. А Патріарха ніхто не чіпав і нічого в нього не перевіряв, подивилися тільки документи. Нарешті ми опинилися в літаку. Благополучно долетіли в Ізраїль. Там повторилася та ж сама історія: мене перевіряють, прискіпуються, а до Патріарха ніхто навіть не підходить, ніби його не бачать.
Пройшовши нарешті контроль, ми вирішили взяти в рент машину. Мені хотілося круту, щоб була зручна, але Владика погодився на ту, яку запропонували. Я ще намагався настояти на своєму, але врешті все закінчилося так, як сказав Владика. Ми поїхали в готель. Першого дня вирішили відпочити, бо були змучені. Купалися у Мертвому морі, загоряли.
У ЄРУСАЛИМІ
Наступного дня вранці зібралися їхати в Єрусалим. Я вирішив, що треба все спланувати, за все домовитись, знайти гіда і тоді вирушати. Але Владика сказав, що не треба нічого планувати, як Господь поведе, так і буде. Я все одно метушився, нервував, адже це дуже відповідально бути з Патріархом. Навіть почав панікувати: не знаю мови, не знаю дороги, як доїхати. Мали у машині GPS, який допомагав орієнтуватися, куди їхати. Так з Божою допомогою потрапили в Єрусалим.
Була субота, дуже гарний сонячний день. Я продовжував нервуватися: не знав, як проїхати до Гробу Господнього. А Владика каже: „Їдь прямо, не переживай, адже я з тобою, все буде супер”. І тоді я впізнав місце, адже був тут раніше, ми справді потрапили, куди хотіли. Навколо машин повно, ніде яблуку впасти. Я хотів повернути ліворуч, а Владика мене праворуч направляє. Так і поїхали, і місце для машини знайшлося.
Вийшли, треба йти до центрального входу, людей багато. А Владика повернув в протилежний бік. Проходимо повз стіну, а там якийсь чоловік стоїть, наче нас чекає. Владика з ним по-англійськи поговорив і каже мені: „Оце Толя, наш гід буде”. Я дуже здивувався, але вже йду далі. От і приводить той гід нас у кімнату, де була Таємна Вечеря, коли Ісуса вже мали розіп’ясти. А потім пройшли ще в одну кімнату, там на апостолі Дух Святий зійшов. Патріарх відчув тут благодать і підтвердив, що це справді те саме місце. Потім він помолився, і ми пішли далі, на Оливну гору.
Гід по дорозі скаржився, що дощів не було і не буде вже, бо в цей період дощі тут не йдуть.
Невдовзі ми піднялися на Оливну гору, увійшли до великої гарної церкви, яка стоїть на тому місці, де молився Ісус перед тим, як його арештували, й апостолів просив молитися за нього, а вони спали.
Тільки-но ми увійшли до храму, як до нас підбіг монах і покликав Патріарха за собою, повів до вівтаря, відкривши його. А в церкві було багато людей, всі зі своїми священиками, а монах покликав чомусь тільки нашого Патріарха. І тут сталося щось дивне. У храмі було прохолодно. Я почав фотографувати. Раптом почув молитву нашого Владики: „Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас”. Він молився різними мовами. Дуже гарна була молитва. Люди завмерли, було тільки чути, як клацають фотоапарати. Молитва була дуже сильна. Не знаю, як хто, а я відразу став мокрий, мені зробилося жарко. Всі люди стояли, мов зачаровані. Монах підійшов до Владики і взяв у нього благословення. А потім всі люди почали бігти до нашого Владики теж за благословенням, хоч мали своїх священиків. Я вже думав, що нас не випустять звідти.
Але ми врешті вибралися, і Владика дуже швидко пішов далі. Ми зайшли ще в одну церкву, не запам’ятав, як вона зветься, я дуже поспішав, хотів якнайбільше сфотографувати і не відстати від Владики. Скрізь на горі торгували чим тільки можна. Люди почали звертати увагу на нашого Владику і казали: „Подивіться, він на Ісуса схожий! Він на Ісуса схожий” . Показували на нас пальцями.
По Хресній Дорозі ми піднялися на Голгофу. Людей тьма. У Владики настрій хороший, піднесений. Ми поклонилися на тому місці, де колись лежало тіло Спасителя, зняте з хреста і загорнуте в плащаницю. Потім пішли до Гробу Господнього, а там така черга, що години три требе було стояти. Але тут знову підійшов монах і забрав нашого Патріарха. Я теж хотів пройти з ним, але мене зупинили рукою, і я залишився чекати.
Думаю, Владика там молився, а потім вийшов і, побачивши, що я засмутився, бо теж хотів до Гробу Господнього пройти, сказав: „Не журися, Толя, це не те місце, де був справді похований Ісус”.
Я ще раз хочу сказати, що у черзі стояли священики, але той монах забрав тільки нашого Патріарха і нікого туди не пускав, поки Владика там молився. Ми спускалися з гори, знову розмова зайшла про дощ. Владика сказав: „Буде їм дощ, мало не здасться”. Я звичайно засумнівався, адже кілька разів відпочивав тут у цю пору року і знав, що дощів не буває.
По дорозі ми зайшли ще в одну церкву, де Марія молилася. Владика відчув там благодать, почав молитися. Мені знову зробилося жарко, я став мокрий, як у тій церкві. І тут знову почали збігатися люди до Владики за благословенням.
Після цього ми вже пішли до машини. Виїхали з Єрусалима без проблем, хоча проїхати було дуже важко, бо багато прочан, але Господь нам допомагав. Правда, трішки заблукали, GPS не туди завів. Але Патріарх завжди був спокійний, врівноважений, тільки жартував, коли я починав нервувати.
Повернулися в готель. Увечері я вирішив купити крем для дружини. З Владикою вирушили у місто. І тут почали падати такі великі-великі краплі дощу, я ще таких не бачив. Я запанікував, що намокнемо, а Владика знову заспокоює: не намокнемо, та ще так весело й питає: „Ну що, дощ буде, чи ні?”. Дощ притих.
Ми повернулися у готель, розійшлися у свої кімнати, і тут чую, що мене кличе Владика: „Толю, іди сюди, тут тисячі ангелів, зараз дощ буде”. Дощ лив цілу ніч як з відра...
У ВИФЛЕЄМІ
Ще коли ми поверталися у готель, якийсь незнайомий, виглянувши з автобуса, покликав мене і дав екскурсійну візитку. Увечері ми нею скористалися, зателефонували йому і він запропонував нам екскурсію у Вифлеєм.
Виїхали ми о шостій годині. Дощ не йде, а лиє. Ледь можна було щось побачити крізь вікна авто. Вздовж дороги глиняні гори, зелені дуже мало, не дуже гарний пейзаж. А гід і говорить, що у них кажуть: „Коли дощ іде на Мертвому морі – це поцілунок Бога, бо таке трапляється дуже рідко”. Нарешті нас довезли до якогось кордону, там нас чекала жінка-екскурсовод, вона говорила по-російськи. Почалася екскурсія, але якось так сталося, що більше розповідав сам Владика, ніж ця жінка. А коли побачила сфотографованих ангелів у Владики, то вже від нього не відходила.
Ми зайшли у храм, що зведений на тому місці, де Діва Марія народила Ісуса. Але там було порожньо. Хочу сказати, що там церкви – це будинки торгівлі. Ніде ми не чули, щоб у храмах молилися, а торгують скрізь. Це дуже не сподобалося Владиці. Було дивно спостерігати за дощем. Коли Патріарх виходив із церки чи з авто, дощ утихав, і , навпаки, коли заходив у храм чи сідав у машину, знов починалася злива. Складалося враження, що він керував дощем.
У НАЗАРЕТІ
Потім ми відвідали Назарет, де жив Йосип і Марія з Ісусом. Зайшли у дім, де жила родина Йосипа і малий Ісус. Владика мені усе розповідав, що Йосип був столяром і малого Ісуса теж навчав цьому ремеслу та багато цікавих подробиць з їх життя. Я дивувався, звідки Владика все це знає, адже гіда з нами тут не було.
Ще мені запам’яталося, що ми зустріли родину росіян. Зав’язалася розмова, а Владика їм і каже, що Росія ще отримає від Бога покарання за аферу з газом, направлену проти України, а ще пояснив їм, що є рідні по крові, але вони рідко бувають справді рідними. А от рідні по духу – то є справжня родина. Благословивши їх, Владика пішов далі.
НА РІЧЦІ ЙОРДАНІ
Після Назарета, ми вирушили до річки Йордані, у якій Іоан Предтеча охрестив Ісуса Христа. На нас відразу почали звертати увагу. Річка невелика, навколо багато людей освячують себе водою йорданською. Коли побачили Владику, почали бігти до нього за благословенням. Я стою і думаю, чи будемо ми купатися, чи ні. Тоді Владика, тричі набравши у долоні води, освятив мене нею і сам освятився. А люди з нас очей не зводять, дивляться як зачаровані...
Публікації
