ЖІНОЧИЙ АЛКОГОЛІЗМ ЛІКУЄТЬСЯ

СВІДЧЕННЯ АЛЛИ

У мене є падчериця Вероніка. Живе вона в м. Сочі з бабусею і донькою. Після тривалої перерви в наших стосунках я з донькою відвідала їх в 2002 році. Виявилось, що наша Вероніка п’є уже давненько, в хаті злидні. Я, як могла, наставляла її на «путь істинний», плакали обоє, вона запевняла мене, що кине. Я після повернення в Київ держала ситуацію під контролем, передзвонювала, цікавилась, як справи. Вона запевняла, що не п’є, але я розуміла, що це не так.

І от одного разу серед ночі розбудив мене телефон ( це було в лютому 2006 року) – Вероніка ридає в трубку, каже, що у повному відчаї, що сидить п’є горілку, що хоче кинути пити, але не знає як, що тільки на мою допомогу остання надія, але ж жіночий алкоголізм не лікується. Я ледве дочекалась ранку, зателефонувала владиці Олександру, взяла благословіння, напутственне слово і – на вокзал за квитком. Зайшла в іконну лавку купити Акафіст іконі Божої Матері «Неиспиваемая Чаша», а там сидів монах – порадив написати листа в Висоцький монастир міста Серпухова, де знаходиться ця чудотворна ікона. Я так і написала вже після повернення до Києва, та 40 днів читала Акафіст.

Поїзд в Сочі прибуває о 6 ранку, не доїхавши до дому, розпитувала у людей, де тут лікують алкоголіків – їх там багато, а лікують тільки водіїв громадського транспорту. Лікарі відпали, - записала до психолога. Благо, що якраз через дорогу від нашого будинку.

Вероніка з донькою вже чекали мене і зустріли з радістю. До церкви моя Вероніка не ходила, бо боялась переступити поріг, намагалась читати Біблію – та нічого не розуміла. Я сама відвідала церкву – батюшка був у відрядженні, познайомилась з дияконом, свічницею, зі старостою, попрохала,щоб коли прийде моя Вероніка уважно поставились до неї. День ходили по магазинах – одягали і взували онучку Валерію, ученицю 8 класу. Надвечір пішли до церкви, людей вже не було – тільки староста. Підходили до ікон, я розповідала, що за ікона, якому святому чи якій біблейській події присвячена, в притворі знайшли невеличку ікону Божої Матері «Неиспиваемая Чаша». Я щиро молилась до Бога, до Божої Матері, Вероніка, мабуть, теж. Потім ми до ночі сиділи під церквою, говорили про Бога, про Ангелів, про їх роль у житті людини, чому ми страждаємо за наших предків, про Божественну справедливість, про піст («род сей изгоняется постом и молитвою»). Одним словом, пройшлись по перших лекціях Владики Мойсея. Розповідала про нашу церкву, про Владику, вона все розпитувала, а я бачила, що їй і справді дуже цікаво. Сказала : «Як вам пощастило, що у вас є такий батюшка!»

Від’їжджаючи, я їй залишила святої води (коли хочеться випити чарку – наливай святої води), молитовник, як підготуватись до сповіді та книжечку Патріарха Мойсея «Здоров’я душі - здоров’я тіла». Наказала, як можна частіше ходити причащатись. До психолога вона вже без мене ходила. Та їй сказала : «Ну, яка ж ти п’яниця, нормально виглядаєш, адекватно відповідаєш на запитання, що не можеш пройти повз пляшку?». А вона відповіла: «Та, ні, тільки, коли дуже кепсько на душі».

Через пару місяців прислала Вероніка смс : «Сегодня первый раз в жизни сознательно исповедовалась- завтра иду к причастию. У меня все, Слава Богу, хорошо».

Тепер це дійсно, Слава Богу, так. Вона вже не п’є. Працює майже цілодобово. Вона в даний час шеф-повар в гарному ресторані, донька знайшла собі добру пару – хлопчика, який в 14 років залишився сиротою. Я дуже була стурбована, коли дізналась, що в них має бути дитина (Саші-19, а Валерії-17,5 років). Але коли приїхали на хрещення новонародженого Данилка у березні цього року, всі тривоги відпали. В квартирі зроблено їх руками дуже гарний ремонт, затишно, тепло, в сім’ї любов та злагода. Нещодавно купили машину, щоб їздити на дачу. Вже і Валерія стала відвідувати церкву, черга тепер за Сашком.

Дай Боже, щоб і надалі так було.

Слава Ісусу Христу! Слава Божій Матері! І навіки Слава Богу!

І велика подяка Владиці Мойсею за його лекції.

Одне нам жаль, що такі дорогоцінні знання не одержали раніше.