У БОГА ВСЕ МОЖЛИВО

Свідчення Людмили Мірошніченко

Мій життєвий шлях, мабуть, як і у всіх, був нелегкий. Я завжди не розуміла, чому я отримую удари, як фізичні, так і енергетичні. Ніби і не хочу комусь заподіяти шкоди, а получаю по повній програмі.

До Бога я прийшла ще у 1997 році, коли впала у страшну депресію, втративши роботу. Хочу сказати, що я була хорошим спеціалістом, і за мене директори вели незриму війну, щоб переманити до себе. А тут мене звільнили в 20 хвилин. Це був страшний удар і настільки сильний, що почали відказувати мої органи, лікарі не могли поставити діагнозу, чому в мене відказують органи один за одним. І лише випадкова зустріч із не дуже близькою знайомою стала поворотною у всьому моєму послідуючому житті. Саме Соня, із якою я була ледь знайома, побачивши мій стан, порадила походити до Церкви, а особливо посповідатися й причаститися. Тоді я вперше відчула силу покаяння, коли після щирої сповіді й причастя у мене збільшувалися сили, а ще тоді я вперше витримала усі сім неділь Великого посту. І чудо сталося, бо піст я починала, не маючи сил навіть піднятися на другий поверх і вистояти 15 хвилин служби, а закінчувала його з легкістю у всьому тілі і змогла вистояти 4 години Соборування.

Я не шукала, як інші, духовного наставника, а ходила у ті православні церкви, де мені було приємно знаходитися, і я думала, що так і пройде моє життя.

Але ніхто не знає промислу Божого. Так сталося й у моєму житті у березні 2005 року, бо єдине випадкове перемикання програм телевізора знову зробило поворот у моєму житті. Правду скажу, я не дивилася в той час 7-ого каналу, для мене він був нецікавий. Та тут щось зупинило мою руку, бо я натиснула саме на кнопку 7, і я побачила священика у світлому, а не чорному підряснику. Я не чула що він говорив, але відчула як він звертався до глядачів. Пам’ятаю лише, що Владика сказав, що зможе навчити чути в собі голос свого ангела хоронителя, який зможе про все попереджати. І тут же передача закінчилася. Хто це? Що за передача? Куди звертатися? Питань море, а відповіді нема. Лише надіялася, що, мабуть, буде повтор, тому і цей канал був увімкнений цілий наступний день. Моє очікування було не даремне, бо знову повторили передачу. Тут я уже записала і телефон і почула, що це Митрополит Мойсей, який читає лекції. За цим телефоном я записалася і чекала з нетерпінням першої лекції.

Про все це я розповіла на роботі і запропонувала дівчатам, але вони без ентузіазму сприйняли це і сказали, щоб я послухала, а потім, щоб їм розказала.

А працювала я в цей час прибиральницею з 1998 року в Укрексімбанку, маючи на той час дві вищі освіти. З часу мого безробіття я так і не змогла влаштуватися на пристойну роботу. Для мене це було боляче й принизливо, але треба було жити, і я терпіла. Я втратила усіх своїх подруг і знайомих, бо соромилася признатися, що прибиральниця. Наслідки тої страшної депресії не минули, вона мене переслідувала усі ці роки. Від цієї дійсності я тікала у віртуальну реальність, у комп’ютерні ігри. Спочатку це було просте заповнення порожнечі, а згодом ці ігри заполонили усю мою свідомість. Моє життя перетворилося у суцільний ігровий марафон. Так продовжувалося майже 4 роки.

До яких тільки хитрощів не вдавався мій син: і забирав диски з іграми, і кодував комп’ютер, але я все-одно купувала нові диски і грала, грала, грала... Другу вищу освіту я теж отримала частково тому, що хотіла відволіктися від бажання грати. І це мені частково вдавалося, особливо під час навчання. Я навчилася контролювати свої бажання, але повністю збавитися від них не могла.

І лише прийшовши на лекції Владики Мойсея, вдалося остаточно збавитися від цієї біди, що забрала у мене стільки років життя і підірвала здоров’я.

Коли я почала ходити на лекції, то відчула, що усе почало ставати на свої місця. Я почала розуміти й бачити свої помилки й отримала практичні поради як їх виправляти.

Лекції – це ті найнеобхідніші знання, які повинні отримувати усі без винятку люди, щоб їхнє життя прийшло до гармонії й порядку. Бо, лише живучи за Божими законами, ми зможемо не грішити і в нагороду за це отримувати дари і допомогу від Самого Господа.

Одного разу після чергової лекції я підійшла до Владики і розповіла про свою біду, і розказала, що мене рятує робота, яка відволікає від надокучливого бажання грати. Тоді Владика поклав мені руку на голову, благословив і сказав: “А найкращі ліки – це праця во славу Божу!” Цій настанові я слідую і досі, бо коли тільки у мене з’являються непотрібні думки, я згадую його слова і намагаюсь зробити хоч якесь благе діло.

Отже лише прослухавши весь курс лекцій, я змогла остаточно розібратись, чому потрапила у залежність до комп’ютерних ігор і зрозуміла як із цього стану виходити. Усе це я описала в книзі “Віртуальна реальність”, яку написала на одному подиху за один місяць. Надіюся, що пережите мною й описане у цій книзі комусь допоможе.

У мене помінялися цінності, змінився погляд на власне життя, на своє місце в ньому, я почала розуміти своє призначення, до мене прийшло розуміння, що я є крихітною частинкою єдиного величного й неосяжного для людського розуміння організму Всесвіту. Я знаю, що ніщо в моєму житті не відбувається без волі Божої, що за всі гріхи я повинна платити. А щоб не платити дорогою ціною, треба намагатися жити за Божими заповідями. Я знаю, що мене Господь любить і я це відчуваю. Я відчуваю Його постійний захист, бо в моєму житті відбувається таке, що без допомоги Божої цього б і не було.

Так прикладом цього є те, як підрозділ, у якому я працювала хотіли ліквідувати, а роботи по прибиранню передати фірмі, але Господь так улаштував, що плани керівництва розстроїлися і 36 робочих місць було збережено. А відбувалося це так. Наше керівництво не знаю, з яких, а вірніше з корисливих цілей, вирішило ліквідувати прибиральниць. Саме в цей час я була у відпустці. Я ніколи не телефонувала своїм співробітницям, а тут мене аж потягнуло подзвонити, так я дізналася, що має відбутися це неподобство.

Якраз у цей час я закінчила повний курс лекцій Владики і мала теоретичні знання, як виходити зі скрутних ситуацій, бо знання, отримані на лекціях, є практичними. Молитви, яким навчив Владика прості, але дуже сильні й дієві. Уперше я молилася так, як ніколи ще не молилася. Я просила Господа не за себе, бо знала, що при скороченні мені оформлять пенсію, а молилася й просила у Бога за своїх колег, у яких було по двоє неповнолітніх дітей, і, крім того, багато з них виховували дітей самі. В молитві я проводила багато часу, а коли повернулася до Києва і вийшла на роботу, то попросила усіх молитися, хто як може, бо навчати когось я навіть не наважувалася тоді. І Господь почув наші молитви, бо коли ми прийшли в будинок Профспілок, то до юристів, які там працюють зайшов дуже досвідчений адвокат, який 30 років веде саме справи з трудових спорів. Він безкоштовно проконсультував нас, порадив як діяти, і пообіцяв безкоштовно нас захищати в разі потреби у суді. Ми діяли строго так, як порадив цей адвокат. Ми написали заяву до Голови правління банку по формі, як радив адвокат, і передали її через канцелярію. Зазвичай такого ніхто не робить і це не дозволено для співробітників, але у нас на диво прийняли в канцелярії цю заяву і передали в приймальню. Реакція у Голови була дуже бурхлива, він викликав свого замісника – автора цієї ідеї і довго з ним говорив. Після цього розлючений замісник назначив збори. Ці два дні, що були до цих зборів я знову була у молитві. Ми з дівчатами розписали сценарій зборів, назначили відповідальних по різних питаннях, але Господь знову вніс корективи. Усю дорогу до зали я йшла з молитвою і просила: “Боже відкрий уста мої, щоб славити Тебе”, молила усіх ангелів і архангелів, щоб допомогли у цій справі, бо ми були, як той пил перед керівництвом банку. Перед цим керівництво нашого управління два місяці переконувало й доводило недоцільність такої реорганізації, та ніщо не переконало авторів ідеї. На зборах дівчата мої замовкли і мені одній довелося 1,5 години вести діалог. Це був бій не між мною і Курганським, а між злом і добром, між темною силою й Богом. І чудо сталося. Я не пам’ятаю, що саме говорила, бо говорила не я, а промовляв через мене Господь. В кінці мій опонент сказав: “Один нуль на вашу користь, я багато для себе дізнався нового”. Що могла йому сказати проста прибиральниця? Але ж сказала. Це було подібне чуду, за це слава лише Богу, хоча в “Укрексімбанку” до цих пір ходить ця легенда про прибиральницю, яка переконала керівництво. Ось така сила молитви.

ПРО ЗЦІЛЕННЯ

Те, що людині не можливо, у Бога все можливе. На підтвердження цього я хочу ще посвідчити, бо прийшли ми до Владики Мойсея з гріхами і з хворобами, від яких у міру очищення душі збавляємося. Так от, за рік до приходу на лекції Владики я отримала чергову свою травму, я злетіла з оглядового столу у проктолога, та так, що вирвала праву руку і вона у мене повисла. Цей лікар мене швиденько відправив, сказавши, що операцію з проктології потрібно робити негайно. Я вийшла під шоком його слів і все намагалася якось руку підняти, але у мене не дуже виходило. Через пару годин почався сильний біль у плечі аж до ліктя. З ним я проходила майже місяць. Коли звернулась до лікарів, то мене відправили по етапу, рентген, масаж, уколи, ультразвук, ЛФК. Нічого не допомагало, масаж був дуже болісним, від ультразвуку взагалі скувало хребет, а від ЛФК щось іще додатково хрупнуло і болі збільшилися. Лікар не реагував на мої скарги. А я не могла руку піднімати вище грудей, не можливо було лежати на правому боці. Поступово біль притупився, але не зник, а за декілька місяців моє плече так деформувалося, що змістилося вперед і опустилося на пару сантиметрів. І коли я прийшла на лекції, то біль потрошку почав проходити, а коли я почала ходити на служби в неділю, то я відчувала такий хрускіт у плечовому суглобі, що мені здавалося, що уся церква чує його. Бачачи зміни на краще, я спробувала сходити на консультацію до інституту ортопедії й травматології, що по вул.. Воровського. Результат був той же, мене ніхто не чув, діагноз артроз плечового суглоба. По Інтернету я знайшла інформацію, що артроз розвивається роками, а у мене в лічені секунди сталося це, отже це не артроз, але ніхто не хотів лікувати мене і я змирилася. Коли ж Владика дізнався про мою проблему, то не дозволяв на будівництві носити чи піднімати щось, але я крадькома все ж працювала з усіма. Але прийшов час, коли Владика підійшов і сказав: “А тепер давай іди лікуйся”, він помолився й благословив до кого звернутись. Цей лікар теж поставив той самий діагноз, але я не відступила й попросила його зробити все, що можливо. Господь видно врозумив його, бо він перший з усіх зробив мені укол препаратом, що розчиняє пошкоджені хрящові тканини. Видно ті кусочки хряща, зірваного в суглобі, розчинилися і біль мене залишив. Я пройшла підряд два повних курси лікування, і лише після цього лікар зміг під час масажу проникнути в місце пошкодження, бо це було під лопаткою, що перешкоджало і знімку й прощупуванню. Отже тільки тепер лікар зміг поставити діагноз. І лише кілька вправних рухів і моє плече було на місці. Такий довгий період, звичайно, наклав свій відбиток, бо тканини встигли дещо деформуватися, але Слава Богу я тепер можу нормально вправлятися правою рукою і спати на правому боці.

Другим моментом була моя фіброміома, від якої не залишилося і сліду. А була вона вузлова і тіла моєї матки майже не залишилося. Крім того, у мене був суцільний ендометріоз усередині матки. Усе це говорило про передраковий стан моїх статевих органів. Але, слава Богу, коли в черговий раз я була на ультразвуковому обстеженні, лікар, яка вела мене не один рік, не повірила сама собі, бо такого вона не очікувала. Скоро мене зняли з обліку. Це результат зцілюючих молитов Владики і зміни мого самоусвідомлення, бо в міру прослуховування лекцій у мене поступово мінявся мій внутрішній стан. З мене пішло самопоїдання, я перестала скаржитися й нарікати на життя, на своїх близьких.

Ці зміни призвели також і до того, що мій хронічний пієлонефрит теж відійшов. Мої нирки почали функціонувати нормально, я навіть забула про ліки, які вживала довгі роки. Отже третім є покращення роботи моїх нирок, бо перестала нарікати на свою долю, а почала жити й радуватися кожному прожитому дню, вести активне, наповнене і цікаве життя.

Моя розповідь не була б повною, якби я не розказала про останнє чудо, яке зі мною відбулося. Як я уже говорила вище, у мене були певні порушення в роботі нирок, а причиною їхньої поганої роботи була присутність личинки ехінокока в лівій нирці. Лікарі-паразитологи добре знають, що це глист, який не діагностується і його виявляють уже при розтині трупу, або ж під час операції. Але завдяки сучасному методу хвильової комп’ютерної діагностики стало можливим діагностувати це ураження, яке, як бомба із заржавілим детонатором, може вибухнути будь-якої миті або чекати 5, 10, 20, 30 років або все життя, не вибухаючи. Отже я мала в своєму організмі таку небезпеку. Про це я прочитала усе, що тільки знайшла, і зрозуміла, що з цим просто треба жити, і повністю поклалась на Бога. Ехінокок було підтверджено не одним обстеженням. Та в останню поїздку громадою до моря з нами була лікар Надія, яка із собою мала цей апарат для обстеження. Владика мене давно благословив на обстеження, бо піклувався за наше здоров’я, та я відволікала з цим обстеженням, бо не хотіла в черговий раз почути цей вирок. Але в один із днів мене щось ніби підштовхнуло, та й можливість не тратити часу на обстеження дома теж тішила. Отже я сіла й почалося обстеження. Потім, коли лікар дійшла до сечової системи, вона якось призупинилась і каже: “Що у вас було з ниркою, бо там якась пустота не схожа на кісту, бо має неправильну форму?” А потім дуже обережно, щоб не налякати, спитала: “Чи не ехінокок був у вас? Бо зараз його нема”. Моєму щастю не було меж, а лікар далі пояснила, що це могло відбутись під дією зцілюючих молитов Владики Мойсея, при умові очищення душі щирим покаянням, та дотриманням посту. Так, молитва і піст – це скальпель у руках Божих, що лікує не тільки наші душі, а через їхнє очищення зцілює і наші тіла. А вірно молитися й входити у суворий піст навчив нас Владика Мойсей. Його лекції про здоров’я – це надзвичайний скарб, який ми отримали авансом, і лише наше бажання й дотримання Божих заповідей дає можливість скористатись цим скарбом.

ПРО СИЛУ МОЛИТВИ

Щирі і усвідомлені молитви Бог чує, тому вони є дієвими. І коли щиро молишся і просиш не для себе, не з корисливими намірами, то результат може бути навіть фантастичним. Таким неочікувано-несподіваним був результат молитов перед зборами, коли хотіли ліквідувати наш підрозділ. Господь не допустив цього та ще й несподівано для мене самої відкрив в мені дар, бо в ніч перед зборами я написала вірша “Ода прибиральницям”. Це був мій перший вірш, щось на 14 стовпчиків, а далі вірші посипалися так, що одночасно йшло по два, або по три вірші. За перший місяць я написала близько 60-ти віршів. Писалося так, ніби я мовчала усе життя, а це мені дозволили на короткий час говорити і я повинна встигнути усе сказати. Ось такий дар отримала я від Бога й усе завдяки Владиці, бо без його лекцій і його впливу я би ніколи не мала би цього дару. Пишу я в основному духовні й патріотичні вірші, усе те, про що говориться на лекціях, на проповідях і звучить у моїй душі. Це той ангел промовляє, якого я дуже хотіла почути.

Повну підготовку до друку своїх книжок я роблю сама. Уміння робити макети книжок – це ще один дар, отриманий від Бога з благословення Владики Мойсея. Елементарне вміння комп’ютерної верстки книжок я отримала від сина, коли допомагала йому в роботі, але сама макет книжки повністю не могла робити. Я спробувала зробити макет книги Владики Мойсея “Здоров’я душі – здоров’я тіла” і у мене вийшло. Завдяки цьому вмінню я отримала можливість додаткового заробітку. І завдяки цій новій роботі я не просто заробляла гроші, а зрозуміла, що вік не завада для отримання нової спеціальності. У мене з’явилася впевненість і віра, що з Богом усе можливо.

Так, у Бога все можливо. І тому хочу розповісти ще про один дар, який я отримала, коли прийшла до Владики Мойсея.

З дитинства я мала гарний чистий голос, але в молоді роки, співаючи в ансамблі, пошкодила зв’язки і голос став пропадати, спочатку періодично, а потім і зовсім зник. Я не кажу про голос при розмові, тут усе було в порядку, хоча теж голос дуже швидко сідав від довгих розмов. Так от за 5 років до приходу на лекції я перестала співати і з цим теж змирилася, бо думала, що без цього можна прожити. Але коли я стала відвідувати лекції, то намагалася співати молитви з усіма, хоча і не дуже добре попервах виходило. А от коли почала ходити на літургії, то уже співала в повний голос, і ловила себе на тому, що у мене почав відновлюватись голос. Він повертався, але був не такий, як раніше. Я не можу сказати, що він гірший чи кращий, він просто інший. І потім мій голос почали чути й інші і дивувалися, чому я не в хорі. А що я їм могла сказати, адже у мене не хватало дихання, щоб виспівати хоч одну молитву, та поступово сила прийшла, я навіть почала співати народних пісень, де сила голосу потрібна неабияка. Але на довго мене не хватало. І знову Владика Мойсей мене поставив у хор і у другий голос, а я ж усе життя співала високим голосом. Лише згодом я зрозуміла, що це для того, щоб голос мій набрав сили і розширився діапазон його звучання.

Про силу молитов, яких навчив Владика ще один приклад. Як я уже розповідала вище, я паралельно зі своєю роботою прибиральниці займалася більш цікавою роботою – версткою книжок. В основному я готувала до друку книжки відомого фізика професора, академіка Ігоря Михайловича Федоткіна. Він трудоголік і тому роботи мені було вдосталь. Я перейнялася його винаходом майже “вічного двигуна” із дуже високим коефіцієнтом корисної дії. Перша частина книги уже була набрана, потрібно було лише перевірка й корекція автора, а автор зліг і дуже серйозно. Треба сказати, що йому на той час було 86 років, він мав рак багатьох органів, це був саме час загострення хвороби, кров ішла з усіх отворів його тіла. Ніщо не допомагало. Лікарі уже чекали кінця, дружина, теж лікар, попросила мене допомогти підготувати квартиру до цих невеселих подій. Але ж я подумала про те надбання, яке помираючий міг би залишити людству, але не встиг через хворобу. Я щиро хотіла його одужання і мені боляче було дивитися на його муки. Тому я попросила дозволу помолитися за нього, думаючи облегшити йому ці страждання. Він лежав на низькому дивані, а мені хотілося тримати його за руку, тому я стала на коліна і почала молитися, як учив Владика Мойсей. В душі самого Федоткіна пробудилося бажання жити, він пригадав молитви, яким його навчала бабуся, про які він і гадки не мав, що знає. Молилися ми удвох довгенько, і поступово він ставав спокійнішим, дихання ставало рівнішим і він заснув. А до цього хворий дві доби не переставав стогнати. Коли я підвелася, то не побачила дружини Ігоря Михайловича, бо вона була в сусідній кімнаті. Виявляється, коли вона побачила, як ми самовіддано з її чоловіком молимося і над цим місцем щось відбувається, ніби щось накриває його, то не змогла стриматися і сама почала молитися. Але вона не православна, а лютеранка, тому, щоб не заважати нам, пішла в іншу кімнату. Залишила я їх у спокої, думала, що перед смертю хворий хоч заспокоївся, і чекала уже дома на звістку, але звістки не було ні день, ні два, ні тиждень. Нарешті, я не витримала й вирішила подзвонити сама і висловити співчуття. Яке ж моє було здивування, коли почула бадьорий голос дружини Ігоря Михайловича, вона мені сповіщала, що він пішов на вулицю прогулятися. Якби я його не бачила і не бачила усього, що з цим пов’язано, то не повірила б. Сталося чудо, і це чудо – молитва, яку почув Господь, а Матір Божа нас укрила під час молитви. Свідком цього є дружина Федоткіна І.М. Установку зараз готують до опробування, а дружина до цих пір мені каже, що вони в боргу переді мною, але дякувати треба Богу і Тільки Йому. А я вдячна Владиці Мойсею, що навчив таких практичних простих і дієвих молитов.

Ще хочеться сказати за те, що я ні від одного священика не чула про любов до рідної землі, до рідної мови. І ця любов пронизує усіх нас і стає невід’ємною складовою нашого єства. Поступово ми стаємо справжніми, а не формальними громадянами нашої держави. Нам дуже болить, коли ганьблять її, коли нищать багатства нашої землі, коли принижують саме ймення українець. Владика прищеплює нам любов до рідної землі, до рідної мови, до культури.

Сама присутність цієї неординарної особистості приносить радість, а поспілкувавшись із ним. отримуєш заряд бадьорості. Він усе своє життя поклав на алтар служіння Богу, служіння Русі-Україні, цьому заблудлому і задурманеному народові. Таких постатей небагато в нашій історії, а може і нема зовсім.

Він – мій Учитель, якому я дякую за ті знання, які допомагають мені у будь-якій життєвій ситуації, дякую за те, що показав шлях до Бога, навчив любити цей грішний і спотворений світ, навчив бути щасливою, не зважаючи ні на що, навчив дякувати Богові за всі випробування, бо вони роблять нас сильнішими.

І тепер я твердо знаю, що з Богом усе можливо...
Амінь.